Часом я ловлю себе на думці, що деякі помешкання запам’ятовуються не деталями, а відчуттям. Ніби заходиш — і простір одразу щось про себе розповідає. Спокійно, без зайвих слів. Мені знадобився час, щоб зрозуміти: ключову роль у цьому відіграють меблі та стиль, у якому вони з’являються в домі.

Колись я обирала все дуже прагматично. Щоб було зручно, щоб помістилось, щоб не заважало. Але в такому підході не вистачало настрою. Кімната виглядала правильною, та не «моєю». І саме тоді я почала звертати увагу на стилі — не як на дизайн-терміни, а як на спосіб задати характер простору.

Історичні стилі завжди здавалися мені чимось далеким. Але коли придивляєшся уважніше, розумієш: це не про пафос. Це про глибину. Ренесанс, рококо, бароко — у них багато деталей, але вони не перевантажують, якщо з’являються дозовано. Один комод, крісло або дзеркало можуть змінити кімнату сильніше, ніж повна заміна меблів. Саме так я вперше по-справжньому зацікавилася темою меблі в стилі бароко і ширше подивилася на стилі меблів загалом — не як на тренд, а як на інструмент настрою.

Етнічні стилі відкрили для мене іншу сторону інтер’єру. Японська стриманість, скандинавська простота, марокканська тепла декоративність — усе це про тактильність і матеріали. Дерево, тканини, світло. Такі меблі не намагаються вразити, зате створюють відчуття рівноваги й тиші.

Сучасні стилі я ціную за ясність. Мінімалізм, лофт, хай-тек — це чесний підхід до простору. Нічого зайвого, максимум функції. У таких інтер’єрах легше дихати, легше думати, легше жити.

З часом я дійшла простого висновку: найцікавіші простори народжуються на стику. Коли сучасна простота зустрічається з історичною фактурою, а етнічні деталі додають тепла. Стиль перестає бути правилом і стає мовою. І якщо прислухатися до цієї мови, дім починає звучати по-справжньому живо.